На долю України випало чимало  негараздів: війни, репресії, стихійні явища, але такої біди як голодомор 1932-1933 років не зазнала жодна країна.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про голодомор 1932-1933 років в Україні», в першій статті якого було визначено, що цей голодомор є геноцидом українського народу. З того часу в нашій державі ушановують пам'ять безневинно загиблих людей .  Наша школа активно залучає учнів до різних заходів щодо ушанування пам’яті жертв Голодомору.

У кожному класі було проведено інформаційнні вісники «І пам’ять гострим болем обізветься…».  У шкільній бібліотеці створено книжкову композицію « 1932-1933…Забуттю не підлягає». Учителі та учні мали змогу ознайомитись із матеріалами, у яких  висвітлені жорстокі факти  про численні трагедії та жертви під час Голодомору.  Відео та фотоматеріали не залишили байдужими жодного відвідувача.  Учні 8 класів   провели  виховний захід « Дзвони пам’яті». Лекторська група ознайомила учнів  із фактами , що призвели до голодомору. У фойє школи підготували тематичну  експозицію і провели агітаційну роботи щодо Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті».

Класні керівники провели  виховні години, приурочені вшануванню пам’яті жертв голодомору під  гаслом « Голод не зламав».

В  актовій залі  відбулося засідання дебатного клубу  «Максимум» на тему : « Проблему голоду кожна країна спроможна подолати самостійно». Учні 10-11 класів висловлювали думки, наводили аргументи та  переконливі факти для підтвердження власних гіпотез із проблемного питання.

Голодомор – страшна біда нашої держави,  український народ ще довго оговтуватиметься від  непоправної втрати мільйонів безневинно вбитих людей.  Але доки ми пам’ятатимемо  і вшановуватимемо пам'ять загиблих, поки і  матимемо право на життя.

Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці!

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ж ми колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

 Учитель української мови та літератури Ткаченко Л.Л.