Вправа "Стаканчик настрою" - це простий і цікавий метод, який допоміг п'ятикласникам визначити свої емоції, діти вчилися розпізнавати та називати свої емоції, такі як щастя, смуток, гнів, страх, здивування та інші. Розвинули емоційний словниковий запас, що робить спілкування більш чітким та ефективним. Зрозуміли себе та інших, навчалися емпатії, співпереживанню та розумінню емоцій інших людей. Вправа допомогла дітям опанувати навичками самоконтролю та управління своїми емоціями.

В класі панувала безпечна атмосфера, де діти не боялися ділитися своїми думками.

Вправа "Стаканчик настрою" - це цінний інструмент, який допоможе п'ятикласникам краще розуміти свої емоції, розвивати емоційний інтелект та покращити своє ментальне здоров'я.

Під керівництвом Орловської Т.О., практичного психолога, учні виконали вправу "Холодильник", спрямовану на розширення арсеналу методів боротьби зі страхом, панікою та тривогою. Кожен учасник уявив свої "інгредієнти" - методи та ресурси, які допомагають їм у складні моменти. Разом з тим, учні розуміють, що іноді звичні методи "приїдаються" і втрачають свою ефективність. В ході вправи учасники досліджували нові комбінації "інгредієнтів", поєднуючи несхожі методи для досягнення кращого результату. Навіть несподівані комбінації методів можуть стати дієвим рішенням у боротьбі з емоційними труднощами.

Вправа "Холодильник" підкреслює цінність творчого підходу до подолання емоційних труднощів. Вона надихає на пошук нових рішень, нестандартних комбінацій методів, що веде до кращого розуміння себе та своїх ресурсів.

Ментальне здоров'я одинадцятикласників - це проблема, яка потребує уваги та підтримки з боку сім'ї, школи та суспільства. Створення сприятливих умов, навчання методам саморегуляції та доступність фахової допомоги - це ключові фактори, які допоможуть молоді успішно подолати виклики цього складного періоду.

Безумовно важливим є розуміння того, що ментальне здоров'я не менш важливе, ніж фізичне. Свідоме усвідомлення свого внутрішнього стану, відчуття емоцій та уміння взаємодіяти з ними є основою ментального благополуччя.

З цією метою в нашому закладі протягом місяця проводились заняття з елементами тренінгу з учнями 3-6 класів «Стрес та тривога, як вберегти ментальне здоров’я» та «Моє безпечне місце», техніки тілесної релаксації зі зняття стресу з учнями 1-5 класів «Коло доброти» та бесіди з учнями 9-х класів - «Стрес та тривога: як вберегти ментальне здоров’я».

Ментальне здоров'я є важливим аспектом повного благополуччя. Свідоме усвідомлення власних емоцій, управління стресом, розвиток емоційного інтелекту та соціальна підтримка – всі ці фактори сприяють зміцненню психічного здоров'я. Звернення до професіоналів у сфері психічного здоров'я, якщо це необхідно, також є ключовим кроком у збереженні та відновленні емоційного благополуччя.

Збереження та підтримка ментального здоров'я повинні бути пріоритетом для кожної особи та суспільства в цілому. Створення свідомого та підтримуючого  середовища  допоможе  кожній  людині розвивати свої емоційні ресурси та підтримувати своє ментальне благополуччя.

Безумовно важливим є розуміння того, що ментальне здоров'я не менш важливе, ніж фізичне. Свідоме усвідомлення свого внутрішнього стану, відчуття емоцій та уміння взаємодіяти з ними є основою ментального благополуччя.

З цією метою в нашому закладі протягом місяця проводились заняття з елементами тренінгуз учнями 3-6 класів «Стрес та тривога, як вберегти ментальне здоров’я» та «Моє безпечне місце», техніки тілесної релаксації зі зняття стресу з учнями 1-5 класів «Коло доброти» та бесіди з учнями 9-х класів - «Стрес та тривога: як вберегти ментальне здоров’я».

Ментальне здоров'я є важливим аспектом повного благополуччя. Свідоме усвідомлення власних емоцій, управління стресом, розвиток емоційного інтелекту та соціальна підтримка – всі ці фактори сприяють зміцненню психічного здоров'я. Звернення до професіоналів у сфері психічного здоров'я, якщо це необхідно, також є ключовим кроком у збереженні та відновленні емоційного благополуччя.

Збереження та підтримка ментального здоров'я повинні бути пріоритетом для кожної особи та суспільства в цілому. Створення свідомого та підтримуючого середовища допоможе кожній людині розвивати свої емоційні ресурси та підтримувати своє ментальне благополуччя.

Що таке дискримінація та як її виявити?

Дискримінація — це ситуація, коли дитина чи група дітей за певними ознаками (інвалідність, місце проживання, добробут родини, стать, віра тощо) обмежується у користуванні правами, послугами, свободами без обґрунтованих правомірних причин. Прикладом прямої дискримінації може бути різниця у ставленні до різних груп дітей протягом навчання: від кого очікують і стимулюють до більших успіхів, скажімо, в математиці, кого вважають менш здібними, кого готові більше заохочувати, підтримувати тощо.

Якщо пряма дискримінація більшості людей зазвичай очевидна, оскільки полягає у менш прихильному ставленні, то з непрямою дискримінацією складніше. Непряма дискримінація проявляється через формально нейтральні правила, норми, критерії чи практику, коли певна людина або група людей опиняється у невигідному становищі порівняно з іншими, або отримує гірші умови. Прикладом непрямої дискримінації може бути ситуація, коли до школи потрібно прийти у певному одязі, а у окремої групи дітей через фінансовий стан родини немає такої можливості.

Поруч із дискримінацією завжди “ходять” упередження — хибні або негативні думки про людину, що складаються наперед, а висновки про її здібності чи нахили робляться лише за певною ознакою. Наприклад, коли про людей ромської національності наперед думають як про нечесних або про дітей певної статі — як про схильних до певних наук, гуманітарних чи природничих.

При визначенні, чи належним чином забезпечуються в школі права дітей, потрібно переконатись, що всі групи дітей — різної статі, національності, стану здоров’я тощо, мають рівні права і можливості. Не менш важливо перевірити, чи відсутнє упереджене або дискримінаційне ставлення як до окремих дітей, так і груп дітей, об’єднаних певною ознакою. Особливу увагу у виявленні ознак дискримінації чи упереджень варто звернути, якщо у школі є діти та сім’ї-представники національних чи релігійних меншин, діти з особливими освітніми потребами, представники різних етнічностей та культур.

Перешкоди у забезпеченні недискримінаційного середовища у школі:

• Соціальні — стереотипи і упередження, відсутність даних або недостатня кількість даних про реальні потреби різних груп людей за статтю, віком, майновим становищем тощо.

Наприклад, менше заохочення дівчат до IT сфери через стереотип, що це чоловіча професія, або хлопців — до гуманітарних наук, оскільки вони вважаються “жіночими”.

• Організаційні — розташування, розклад занять, логістика/транспорт, бюрократичні процедури.

Наприклад, відсутність пандуса може бути непомітна фізично здоровій людині, але буде перешкодою для людей на візках або батьків з дитячими колясками.

• Особисті — економічні і фінансові можливості, стан здоров’я, релігійні переконання, національні традиції, велика кількість дітей у родині, кількість вільного часу поза школою тощо.

Наприклад, неврахування релігії дітей при викладанні певних предметів, зокрема християнської етики, або неврахування різниці в релігійних святах.

Як перевірити свої або чужі упередження?

Ми всі маємо припущення і певні упередження, які формуються культурним середовищем, поведінкою, сферою діяльності, робочою атмосферою тощо. Навіть якщо здається, що ставлення до всіх однакове, а припущення відповідають дійсності, завжди варто це перевірити, поставивши припущення під сумнів.

Додатково до індивідуальних упереджень школа може мати формальну і неформальну політику, традиції, норми, які можуть вплинути на формування упереджень учасників освітнього процесу. Завжди доцільно перевіряти, чи відповідають припущення реальному стану речей та як саме на освітній процес можуть впливати неформальні традиції школи.

Допомогти в цьому можуть збір інформації, консультації, опитування та наступні перевірочні запитання.

Ці запитання варто включити до анкет учнів та вчителів під час проведення самооцінювання школи. Також вони можуть бути корисними для саморефлексії директора при самооцінюванні школи.

5 кроків, щоб запобігти дискримінації у школі

Якщо відповіді на перевірочні питання просигналізували про проблему, або ж вона була виявлена у ході спостережень, або спілкувань із учасниками освітнього процесу, наступні 5 кроків допоможуть структурувати дії та уникнути повторюваності проблеми у майбутньому.

Крок 1. Аналіз ситуації

На цьому етапі варто детально проаналізувати всю наявну інформацію: зібрати відомості від сторін, на яких впливає ситуація, дані про релевантні законодавчі норми, правила, міжнародні стандарти, кращі практики — позитивний досвід в аналогічних чи схожих ситуаціях, а також врахувати наявні соціальні, культурні та економічні умови. Варто використовувати лише достовірні джерела.

Наприклад, директора школи повідомили про випадок булінгу щодо учня чи учениці у школі. У такому випадку необхідно проаналізувати законодавство, що визначає булінг і алгоритм дій школи у такій ситуації (зокрема Наказ МОН 28.12.2019 №1646), інші джерела інформації із порадами фахівців (настанови Освітнього омбудсмена тощо).

Крок 2. Визначення сторін проблеми

Щоб вирішити проблему, особливо важливо розуміти, хто є її сторонами і чи є щодо цих осіб або груп осіб упередження (включаючи ваші власні).

Наприклад, батьки повідомляють про образливу поведінку групи учнів або учениць. Директорові слід з’ясувати, хто ті учні, на яких скаржаться батьки, чи належать вони до категорії малозабезпечених сімей або ж до національності, щодо якої розповсюджені певні упередження. Цю інформацію варто враховувати у роботі щодо запобігання можливій дискримінації за цими ознаками.

Важливо пам’ятати, що потрібно враховувати лише факти, а не припущення щодо схильності тієї чи іншої групи дітей до певної поведінки. Це потрібно враховувати також і у випадках, коли постраждалою стороною є дитина з певної категорії (внутрішньо переміщені особи, дитина з інвалідністю тощо). При визначенні сторін проблеми не варто також слідувати припущенням щодо можливих провокацій з боку постраждалої сторони: звинувачення постраждалих є недопустимим.

Крок 3. Виявлення потреб сторін

Збираючи інформацію про потреби сторін, важливо пам’ятати, що вони не можуть бути однаковими у всіх, наприклад, всього учнівства і вчительства. Втім, зібравши їх, ці потреби слід згрупувати та не вдаватись до зайвої індивідуалізації. Способами збору інформації можуть бути обговорення, опитування, дослідження, консультації, співбесіди, круглі столи тощо. Проте у будь-якому випадку доцільно виявити та врахувати позиції різних груп людей: різного віку, статі, стану здоров’я, національності тощо. Ці дані потрібні, щоб оцінити вплив ситуації/проблеми на різні групи осіб.

Варто пересвідчитись, що всі заінтересовані сторони змогли висловити свою позицію і були почуті. Для цього варто з’ясувати, чи наявні перешкоди в доступі до обговорень для певних груп осіб: чи всі зацікавлені сторони можуть отримати інформацію про обговорення, дістатися місця обговорень у визначений час, зрозуміти і почути інших, висловитись. На цьому кроці може бути виявлено, що відсутня певна інформація, є певні прогалини в даних, які потрібно заповнити. Наприклад, батьки учнів філій опорної школи можуть мати труднощі з доїздом на загальні батьківські збори.

Крок 4. Розроблення варіантів рішень

Використовуючи зібрані на попередніх кроках дані, формуємо декілька альтернативних варіантів вирішення ситуації/проблеми. На даному кроці також потрібно пересвідчитись, чи були враховані потреби та інтереси всіх сторін та оцінено різницю впливу і наслідків рішення на різних груп дітей, інших учасників освітнього процесу. Проаналізувавши впливи і ризики, обираємо оптимальне рішення. Якщо ви виявите, що рішення може мати негативні наслідки або нести ризики для деяких груп дітей або дорослих, варто оптимізувати такі рішення.

Наприклад, при визначенні заходів, які будуть найбільш ефективними для покращення дисципліни під час уроків, варто зібрати інформацію про вплив тих чи інших активностей (додаткові заняття та завдання, інша подача матеріалу тощо), а також вивчити, як вони можуть вплинути на ситуацію конкретної дитини (чи можливі погіршення взаємин з батьками, відсутність можливості відвідувати позашкільні заняття тощо). Варто також врахувати навантаження на вчительство у випадку ухвалення рішення про зміну подачі навчального матеріалу, реакцію на зміни батьків тощо.

Крок 5. Моніторинг та оцінка результатів

Моніторинг і оцінка результатів допоможуть виміряти ефективність обраного шляху вирішення проблеми, а також коригувати свої дії у майбутньому. Разом із тим постійний моніторинг ситуації допоможе надалі запобігти проявам дискримінації чи упереджень, передбачити у річному плануванні роботи закладу заходи щодо виявлення та профілактики дискримінації тощо.

Спостереження, моніторинги та опитування учасників освітнього процесу, що проводяться у ході самооцінювання школи, можуть стати дієвими інструментами на цьому шляху. Варто пам’ятати ознаки, за якими може відбуватись дискримінація, моніторити наявність учнівства та їхніх сімей з будь-якою із таких ознак та звертати особливу увагу на них при проведенні самооцінювання. Додавання до анкет запитань щодо проявів дискримінації у школі також допоможе здійснювати моніторинг та збирати інформацію.

Варто також відстежувати незаплановані результати для різних груп і продумувати позитивні дії — спеціальні заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету і спрямовані на усунення виявлених нерівностей у можливостях чи дискримінації. Прикладом таких позитивних дій може бути проведення додаткових навчань/тренінгів для вчителів щодо виявлення та протидії цькуванню і дискримінації за ознаками статі, економічного статусу, національності, релігії тощо.

Наприклад, у школі часто трапляються бійки і ви хочете зменшити кількість таких інцидентів. У такому випадку потрібно визначити, яка кількість конфліктів трапляється за певний проміжок часу (місяць, три місяці тощо) станом на початок моніторингу. Це будуть ваші вихідні дані. Далі відповідальна особа має фіксувати кожен інцидент бійки та збирати інформацію про те, що сталось, хто був учасником, вік, стать дітей тощо. Порівняння ситуації із вихідними даними можна проводити раз на півроку й на основі отриманих даних робити висновки про успішність або неуспішність заходів з протидії конфліктам, коригувати їх.

Хід та результати усіх кроків варто фіксувати, а спосіб такого фіксування можна обирати самостійно. Рекомендується інформувати учасників освітнього процесу про зібрані дані (пам’ятаючи про захист персональних даних) та про ухвалені на їх основі рішення.

Виникає істерика у дітей не через бажання маніпулювати, як багато хто думає. Така поведінка – це внутрішні переживання, і дуже важливо вміти їх вчасно розгледіти.

Мозок дітей шести-семи років не здатний до маніпуляцій, оскільки у ньому ще не сформувалися настільки складні механізми. Малеча – імпульсивна, тому їй важко контролювати себе. Діти лише вчаться контактувати зі світом, а будь-які дрібниці можуть викликати біль та сльози.

Якщо дитина істерикує – це не тому, що хоче зробити на зло, просто вона так проживає негатив. Це не означає, що вона прагне довести дорослих до нервового зриву, але намагається привернути увагу і донести до батьків, що її щось турбує.

Що робити, якщо у дитини виникла істерика

Cпочатку потрібно розібратися, що спровокувало істерику. Це допоможе батькам зрозуміти мотивацію дитини й збереже їхній спокій. Не варто грати на публіку та не догоджати людям навколо. Їхня реакція може провокувати на негатив, однак свої емоції варто направляти у мирне русло. Психологічне здоров’я дитини важливіше за думку сторонніх. З дитиною потрібно бути заодно, адже у момент стресу їй дуже важлива підтримка найближчих людей.

Аби заспокоїти дитину, присядьте на її рівень та подивитися в очі. Поглядом, рухами, мімікою необхідно показати, що розумієте її біль та приймаєте його. Не потрібно питати у дитини про її почуття, адже у ранньому віці вона ще не знає, як називати свої емоції, а зайві питання можуть погіршити ситуацію. Дорослому потрібно саму озвучити стан дитини: "ти зараз злий / тобі прикро / сердишся". Говорити потрібно спокійним голосом, малюк повинен бачити, що його розуміють.

"Коли дитина подивиться в очі або почує вас, зафіксуйте контакт. Продовжуйте говорити, демонструйте прийняття: "Я розумію тебе, це так прикро!". Спробуйте обійняти дитину. Так ви дасте зрозуміти, що готові розділити горе разом з нею і вам можна довіряти", – зауважує психолог.

Чому не потрібно придушувати емоції дитини

Багато батьків роблять помилку, якщо намагаються придушити емоції у дитини. Малюкові потрібно давати можливість плакати й скаржитися стільки, скільки буде потрібно. Дуже важливо при цьому підтримувати словесно, обіймати, проявляти ніжність.

А от трясти її на людях та вимагати заспокоїтися не варто. Негатив породжує негатив, а дитина не знає, що таке почуття сорому (яке відчувають батьки під час дитячих істерик), тому їй здається, що її не люблять. Цілуйте, обіймайте, всіма можливими способами тіште, проявляйте любов і підтримку (тільки якщо дитина не відштовхує). Згодом ви відчуєте, що діє найкраще. Якщо малюк цурається контакту, значить у дитини порушено довіру до вас. Дослухайтеся до дитини, контактуйте на комфортному для неї рівні.

Якщо дитина під час заспокоєнь починає вимагати заборонене (через що у неї власне і почалася істерика), повторіть спокійно, чому саме їй це не можна і продовжуйте їй співпереживати.

Як запобігти істериці у майбутньому

Щоб у майбутньому істерики виникали рідше, психолог радить батькам бути послідовними у своїх рішеннях. Не потрібно встановлювати правила, які не можливо буде реалізувати. Також дуже важливо дотримуватися обіцянок.

При плануванні спільних прогулянок або поїздок залишати невеликий резерв часу на випадок можливих істерик. Важливо продумати запасний варіант, як провести день, якщо у дитини раптом станеться істерика. Завдяки цьому вдасться уникнути паніки та вчасно зреагувати на нетипову поведінку дитини і заспокоїти її.

Якщо ж у дитини виникають істерики після семи років, можливо, батькам варто переглянути стиль виховання і пошукати причини всередині сім’ї.

Українці, і особливо батьки підлітків, турбуються через появу в Україні нової молодіжної субкультури ПВК "Редан". Поліцейські вважають, що вона  прийшла до нас з Росії.

ПВК «Редан» — нова молодіжна субкультура, яка нібито виступає проти  «офніків»  (сучасна назва гопників та хуліганів), «скінхедів»  та осіб неросійської зовнішності. Абревіатура ПВК розшифровується як Приватна Військова Компанія. Назву «Редан» взято із манги (японського коміксу) Hunter x Hunter. Геней Редан у цій манзі є злочинною організацією. Також вона відома як «Примарна трупа» або «Павук».

Учасники субкультури Редан надихалися японським твором. Угрупування складається з любителів аніме. Звідси їх символ — павук із цифрою 4.

Представники молодіжного руху ПВК «Редан» відрізняються певними зовнішніми рисами: довге волосся, темний масивний одяг та зображення павука із цифрою 4. Також вони називають себе неформалами.

Ймовірно, рух «Редан» створили у вересні 2022 року. У цей час виник основний паблік «ВКонтакте», присвячений субкультурі. Його учасники обмінювалися тематичними мемами, обговорювали одяг та музику. Проте вірусна популярність до них прийшла лише у лютому 2023 року після подій у московських ТЦ. Тоді представники ПВК «Редан» влаштували масові сутички з футбольними фанатами,  поліція затримала декількох підлітків і порушила проти них кримінальні справи.

Однак, їм на противагу постали підлітки, так звані «Офніки», «кежуали», які не визнають  представників «Редан»  та вступають з ними у фізичне протистояння, привселюдно принижують однолітків, які не відповідають загальноприйнятим нормам зовнішнього вигляду, ображають, знущаються, б’ють, обрізають волосся та роздягають їх.

Такий підлітковий флешмоб із Росії встиг масово поширитися і в Україні. Зокрема, у Полтаві, Дніпрі та Івано-Франківську. Підлітки збираються великими групами й в громадських місцях влаштовують бійки між представниками двох субкультур. Декілька дітей в Україні вже постраждали через це.

Окрім цього, ПВК «Редан» приписують націоналістичні погляди. Самі учасники заперечують радикальні погляди, й кажуть, що лише захищають свою свободу одягатися так, як вони хочуть, та гуляти там, де хочуть. У соцмережах також є думка, що оригінальні реданівці поза політикою.

ПВК "Редан" - далеко не перша і не єдина субкультура, яка займається бійками і хуліганством. Подібні рухи завжди були і завжди будуть серед підлітків з не дуже благополучних сімей. Наприклад, можна згадати такі субкультури, як "оффники" або "стрейт едж".

Однією з причин того, чому неповнолітні стали жертвами провокацій, є гостра реакція підлітків на події сьогодення, необхідність виливу негативних емоцій, які супроводжують проживання подій війни. Під час збройного конфлікту їхня емоційна нестабільність зростає в рази. Оскільки підлітки мають недостатній життєвий досвід і не завжди здатні виважено аналізувати події, ворог запускає небезпечні течії, орієнтуючись на емоційно нестабільну незрілу аудиторію.

Батькам та вчителям  важливо пам'ятати, що поширення таких субкультур - це не причина, а наслідок психологічних, сімейних, шкільних  проблем у підлітків. Дитина з сім'ї, де її поважають і вислуховують, навряд чи зацікавиться таким агресивним рухом.

Якщо підліток зацікавився ПВК "Редан" - це привід відверто поговорити з ним і разом відвідати дитячого психолога. Підліток повинен відчувати, що сім’я та школа його підтримка, а не ворог.

Також батькам не варто бити тривогу, якщо підліток дивиться аніме. Аніме саме по собі не робить дитину агресивною і неслухняною, якщо у неї немає сімейних проблем. Це всього лише вид мистецтва, який дивляться мільйони людей по всьому світу.

Батькам і педагогам потрібно спостерігати за рухом ПВК "Редан". Але і піддаватися суспільній паніці не потрібно. Просто любіть своїх дітей та учнів    і вибудовуйте довірчі відносини з ними.