Швиряєва Валентина Антонівна

Легких уроків у житті не буває, бо нелегко виробляються в людині власний погляд на речі, інтерес до глибинного пізнання їх сутності. Не можна навчити дитину мислення, не виробивши в неї здатність долати перешкоди, бо навчання - це перед усім важка праця. А успіх прийде тільки до завзятих та наполегливих, і допоможуть в цьому талановиті педагоги, які люблять свою вчительську роботу, незважаючи на багаточисельні труднощі. Я часто розмірковую над тим, як вчителі вміють поєднати в собі психолога, науковця, оратора, актора, організатора і ще багато-багато кого. Напевно, можна цілком сміливо сказати, що талант є основною ознакою професіоналізму педагога.
Вчитель - непроста професія. Скільки праці й терпіння треба, щоб з маленьких неслухняних бешкетників виросли вдумливі молоді люди, які прагнуть до своєї мети. Коли йдеться про вчителів, я відразу згадую мою бабусю Швиряєву Валентину Антонівну.
Народилась Валентина Антонівна у 1945 році, і вже в 1968 році отримала диплом Черкаського педагогічного інституту, де навчалася на математичному факультеті. Працювала на посаді завідувача торгівлі, але до душі ця професія їй не припала, тому починаючи з 1972 року працювала в сільських школах, а з 1980 року - перейшла на нове місце роботи в Смілянську середню школу №1, де здобула прихильність дітей, колективу, де їй присвоїли звання «Учитель-методист».
Протягом багаторічної роботи в нашій першій школі вона вкладала турботу, любов у серця дітей, яких вона навчала, виховувала, готувала до дорослого життя. Валентина Антонівна була цілеспрямованою, доброзичливою, вміла вислухати та дати пораду. Це була чудова людина, яка зробила все, щоб оточуючі були щасливими. До неї всі могли звернутися зі своїми проблемами, поділитися радощами, пожалітись на невдачі, попросити допомоги.
Незважаючи на те, що Валентина Антонівна рано пішла з життя, проте вона й досі живе у наших серцях, душах, спогадах. Роки не зітруть пам\'ять про неймовірну людину і вчительку, яка «сіяла добре, розумне, вічне» у наші душі. Можу сказати, що усім її випускникам пощастило з їхньою, так би мовити, другою матусею, бо в ній захоплювала дивовижна ерудиція, невичерпна і водночас цілеспрямована енергія, духовна теплота й доброзичливість, з якою вона ставилася до своїх учнів та до людей, які її оточували.
Я пишаюсь тим, що в мене була така бабуся, саме вона навчала мужності, не лякатися життєвих труднощів, мати власну гідність. Пам\'ять про неї не зникне ніколи.
А ми повинні робити висновки і цінувати своїх ближніх, адже вони не вічні.

Категорія: Ветерани педагогічної праці