Мітинг пам’яті Дімітрову Михайлу «Справжньому Сину України, присвячується»

Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»

Майже п’ять років  ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави. Серед них випускник нашої школи Дімітров Михайло Сергійович.

«Герої не вмирають!» саме з такими скандуванням рік тому, Сміла прощалася з простим українцем, який за свій молодий вік навчив багатьох прикладом, словом, дією пам’ятати, що ми - українці, ми – співоча, творча, нескорена нація, яка в пам'ять про таких героїв як Михайло має це звання нести з гордо піднятою головою.

Нам не вистачатиме Михайла. Але його життя стане прикладом для багатьох юних земляків. Серед них зростають майбутні Гайдамаки. І вони будуть серед нас завжди. Вороги можуть убити Михайла, але їм ніколи не знищити Холодноярського Гайдамаку, не здолати наш дух!

Під час мітингу отець храму Різдва Святого Івана Хрестителя, капелан Михайло Шевчук, освятив меморіальну дошку, яку було встановлено силами учнів, батьків та вчителів до Дня добровольця в пам'ять про нашого героя – випускника. По завершенню мітингу вчителі та учні відвідали могилу Гайдамаки та вшанували пам'ять справжнього воїна.

Разом із родиною Михайла, його друзями і знайомими сумують усі сміляни, всі, кому не байдужа доля нашої країни, майбутнє дітей і онуків. Пам'ять про Дімітрова Михайла – добровольця, патріота, який поклав життя за мирне небо над нашою головою, завжди буде жити в наших серцях. Царство Небесне герою!

 

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімкне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я киснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,-

За нашу землю, дорогу, кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.