25 лютого 2017 | Фоміна Віра

Думки «маленької людини»

Іноді все настільки безглуздо, що вловити сенс у потрібних речах важко, майже неможливо. Втомлене тіло і поранена душа дають про себе знати, але то є життя і потік його не зміниш. Проста буденність впивається болючими голками у підсвідомість, розуміючи, що по-іншому ну ніяк не буде. Натискаєш клавішу replay і йдеш тихо по дорозі до місця щоденного призначення. Як же набридло бачити до болі рідні стіни, вони найдорожчі, налиті сміхом та радістю, найщасливішими моментами, але й наскрізь просочені тобою... І ти вже не та особлива, що була раніше, немає секрету, всі карти розкриті, ніхто й нічого особливого не чекає. Комусь здалося, що зазналась, задерла носа угору, сиджу на перині і дриґаю ногами як цариця, але ж я просто "маленька людина" і не більше. Хочу тиші, спокою, тихих ночей без переживань і безкінечної роботи, хочу теплого чаю, ковдри і шкарпеток… Повірте, нічого мені надлюдського не потрібно.

Не засуджуйте мене, мої вчинки і помилки... Судити має тільки Бог і ні в якому разі не люди!

Правильно Ліна Костенко писала:

«Чужа душа - то, кажуть, темний ліс.

А я кажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа - то тихе море сліз.

Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.»

 

М.Філіпова, учениця 11-Б класу, голова редколегії


Роздрукувати статтю
Категорія: Наша творчість
Ви можете слідкувати за відповідями до цього запису через стрічку RSS 2.0. Ви можете прокрутити до кінця та залишити відгук. Пінги в даний час не допускаються.